Abstract:
Звичність поняття «традиція» зумовлює його поширеність. До традицій відносять найрізноманітніші явища: ідеологічні форми, ментальні особливості, культурні зразки, соціальні практики, цінності, знання, норми, форми поведінки тощо. Розмаїття проявів та ознак традиційності дозволяє конструювати історичні епохи, суспільні процеси та соціально-психологічні стани й способи життєдіяльності
людини, які не відповідають класичним моделям історії, соціології, психології. У певній формі вона виявляється майже в усіх сферах соціального життя – від буденного до святкового, від повсякденного до спеціалізованого, від релігії та мистецтва до економіки й політики. Традиція сприймається як
соціально-культурний гібрид, у якому «колективне несвідоме» та індивідуальне підсвідоме певним чином поєднується з соціальною значущістю та функціональною прагматикою. Проте, її сприйняття на побутовому рівні і в науці є різним. Якщо в повсякденній практиці слідування традиції здебільшого заохочується та вважається надійною основою «правильного» способу дії, то в практиці наукового розуміння традиції маємо широкий спектр її оцінки: від фольклористичного захоплення – до скепсису з боку соціологів та психологів. Багатозначність поняття «традиція» зумовлює його неусталеність у лексиконі гуманітарних та соціальних наук. До сьогодні загальноприйнятої теорії традиції не існує.
