Національні архетипи як модус поезії спротиву в російсько-українській війні

Abstract

Розглянуто поезію спротиву перших місяців повномасштабного вторгнення 2022 р. російсько-української війни, що рефлексує емоційне потрясіння нації, усвідомлене і неусвідомлене сприйняття трагічних подій. Виявлено, що цей соціокультурний і духовний феномен сприяє світоглядній трансформації суспільства, тому засади народження воєнної поезії найвищого ґатунку заслуговують на широке дослідження. Визначено, що сплеск поетичної творчості в жанрі воєнної поезії пояснюється, по-перше, стражданням перших місяців вторгнення через внутрішній конфлікт особистості («Цього не може бути!») і конфлікт, повернений ззовні («Таке не прощається!»). По-друге, психологічні травми (втрати рідних і близьких, домівки, вимушене переміщення тощо) спонукають до пошуку своєрідних рятівних маяків. Через репрезентацію авторського світогляду на трагічні події, індивідуальне, трансформоване на рівні художнього досвіду, стає колективним. Визначено, що звернення до національних архетипів стало модусом поезії спротиву внаслідок переосмислення в період потрясіння культурної парадигми та пошуку шляхів національної ідентифікації.