Abstract:
Статтю присвячено проблемі експлікації способу розмежування природничо-наукового і гуманітарного знання, застосованого Кліффордом Гірцем. Відзначається, що К. Гірц замість теоретико-пізнавального, логічного розмежування методів гуманітарного і природничо-наукового знання указує на певний акт фундації, чим підміняє логічне обґрунтування методу історіографічною констатацією факту. Авторами доведений перехід К. Гірца від «поляризації інтелектуального світу» до «відстеження його неясних взаємозв’язків». Така зміна формату має прийняти за вихідний пункт образ і реальність існування множини різних дослідницьких спільнот у гуманітарних і природничих науках. Авторами підкреслено, що гуманітарні, і природничі науки змінюються не тільки у своєму змісті, але і у своєму характері як форми життя, способи буття у світі, як значущі системи людської дії вони конструюються у часі. Аргументовано, що сенс відмінності наук про природу і наук про культуру є історичним продуктом розвитку науки так само, як і її поняття. Адже і поняття сенсу, саме як поняття, змінюється у ході історії. Визначено орієнтованість наук про культуру на вичерпність знання окремого об’єкта, а природничих наук – на універсальність знання, експоненціальне зростання обсягу матеріалу, який може бути підведеним під їхні поняття. Науки про культуру мають подавати частину культурної дійсності як окреме, обмежене, вичерпане явище, а науки про природу – частину реальності як «екземпляр» абстрактного виміру дійсності. З’ясовано спосіб формування природничо-наукових репрезентацій, який вказує на теоретичну невичерпність їхнього змісту, а спосіб формування культурологічних репрезентацій – на фактичну вичерпаність змісту феномена (тобто на вичерпаність репрезентаційних можливостей сучасної наукової ситуації і відповідної культури наукового дослідження).
