Abstract:
Серед засобів виражальності, які наявні в розпорядженні режисера кіно та телебачення, є і масштаб зображення основного об’єкта в кадрі. Як засіб виражальності він використовується з метою концентрації уваги глядача на зовнішніх чи внутрішніх обставинах розвитку взаємовідносин між об’єктом та світом, який його оточує. Як прийом концентрації уваги глядача масштаб зображення головного об’єкта в кадрі детерміновано певними правилами створення композиції кінокадру. У практиці творення екранного продукту, якщо міркувати про масштаб зображення, використовують термін «план зображення». Визначення планів зображення і приведення їх до певної логічної відповідності розпочалося ще до появи кінематографу в мистецтві живопису й до нас дійшло як поняття пейзажного, портретного зображення, жанрової сцени та натюрморту в сенсі певних візуальних архетипів. Кінематограф адаптував ці методи, визначивши їх як «просторові плани», «жанрові сцени» та «портретні кадри», додавши поняття «деталь» як візуального акценту. Та насправді кожний план зображення є певним візуальним акцентом.
