Abstract:
Генезу харківської піаністичної школи дослідники зазвичай пов’язують
з останніми десятиліттями ХІХ — початком ХХ ст. і, зокрема, з діяльністю
І. І. Слатіна — засновника харківського музичного училища та консерваторії,
Р. В. Геніки, піаніста і одного з перших вітчизняних теоретиків фортепіанного
мистецтва, свого часу відомого своїми тематичними концертами-лекціями, у яких
музикант охоплював значну кількість матеріалу, демонстрував блискучу ерудицію та
вміння яскраво подати інформацію. Серед видатних музичних діячів, що працювали
в Харкові в цей період, назвемо також А. Ф. Бенша, піаніста, який завершував свою
професійну освіту під керівництвом Ф. Ліста у Будапешті, С. А. Брікнера, що до
початку роботи у «слатінському училищі» обіймав посаду професора Варшавського
музичного інституту, його ученицю Є. Ф. Нібур (з якою вони створили блискучий
фортепіанний дует, що здійснював активну концертну діяльність), А. В. Шульц-
Евлера, піаніста і композитора, також вихованця Варшавського музичного
інституту, який згодом вдосконалював свою майстерність під керівництвом одного
з кращих учнів Ф. Ліста К. Таузіга. З Харковом також пов’язаний один з етапів життя
та творчості В. Горовиця, який поєднував концертну діяльність із викладанням і
музичною критикою.
