Піаністичні традиції Харкова та їхнє втілення у творчій діяльності кафедри фортепіано Харківської державної академії культури

Abstract

Генезу харківської піаністичної школи дослідники зазвичай пов’язують з останніми десятиліттями ХІХ — початком ХХ ст. і, зокрема, з діяльністю І. І. Слатіна — засновника харківського музичного училища та консерваторії, Р. В. Геніки, піаніста і одного з перших вітчизняних теоретиків фортепіанного мистецтва, свого часу відомого своїми тематичними концертами-лекціями, у яких музикант охоплював значну кількість матеріалу, демонстрував блискучу ерудицію та вміння яскраво подати інформацію. Серед видатних музичних діячів, що працювали в Харкові в цей період, назвемо також А. Ф. Бенша, піаніста, який завершував свою професійну освіту під керівництвом Ф. Ліста у Будапешті, С. А. Брікнера, що до початку роботи у «слатінському училищі» обіймав посаду професора Варшавського музичного інституту, його ученицю Є. Ф. Нібур (з якою вони створили блискучий фортепіанний дует, що здійснював активну концертну діяльність), А. В. Шульц- Евлера, піаніста і композитора, також вихованця Варшавського музичного інституту, який згодом вдосконалював свою майстерність під керівництвом одного з кращих учнів Ф. Ліста К. Таузіга. З Харковом також пов’язаний один з етапів життя та творчості В. Горовиця, який поєднував концертну діяльність із викладанням і музичною критикою.