Розглядається явище концертмейстерської культури як художній феномен. Мета дослідження – висвітлити, на основі порівняльно-історичного аналізу, генезис та історичний розвиток типів концертмейстерського мистецтва, визначити компоненти, що складають основу професійної діяльності концертмейстера та виявити необхідні для неї особистісні якості. Інноваційність роботи обумовлена завданнями аналізу історичних витоків виникнення системної організації типу «фон-рельєф» в музичних структурах та встановлення етапів їх розвитку, а також розширення розуміння художніх можливостей діяльності сучасного концертмейстера. На основі розгляду художньо-естетичних, музично-практичних і соціологічних аспектів становлення мистецтва акомпанементу від синкретичних форм до сучасності резюмується, що концертмейстерське
мистецтво сьогодні вимагає знання багатьох стилів і жанрів, навичок їх художнього відображення з урахуванням світогляду епохи, драматургії твору та оригінального авторського почерку, та потребує комплексу специфічних професійних і особистісних якостей, зокрема розвиненої виконавської інтуїції та навичок комунікації. Звідси, в основу розробки теоретичної концепції концертмейстерської діяльності має лягти триєдність педагогіки, виконавства і психології. Така розробка дозволить професії концертмейстера придбати необхідну повноту стійких ознак і відкриє нові перспективи для подальшого вивчення її методологічних, практичних і художніх аспектів.
Background. The article studies the accompanist culture as an artistic phenomenon. The accompanist art development processes at the given stage are distinguished by an intensive search for renewal of the content and means of musical expression, coupled with discoveries in composition practices, which puts
forward new performance requirements. Scientific novelty is pre-determined by the tasks of detecting the historical origin of the organization of the “backgroundrelief” type in musical structures, specifying the stages of their development. Tracing back the origins of the art of accompanying allows us to reveal a variety
of relationship models between the solo singing and accompanying function, which co-exist in various forms in modern artistic practices, thereby depicting the main professional qualities and skills of a piano accompanist
