Аннотации:
У статті проаналізовано історію розвитку та популяризації народно-сценічного танцю Прикарпаття. Вивчення народного мистецтва загалом і народного танцю зокрема в умовах повномасштабного російського вторгнення на територію України стає актуальним як ніколи, адже «ідентичність нації – її цивілізаційний бренд, соціокультурна ніша країни, визначальна засада зовнішньої та внутрішньої політики держави» [8, с. 4]. Народний танець – це культурний код нації. Він, будучи частиною театрального мистецтва, здатний піднімати в глядача патріотичний дух, виховувати почуття гордості за свою націю та свою культуру. Нематеріальна культурна спадщина, зокрема народний танець як національний культурний продукт, має відповідати запитам сучасності. Однією із сучасних форм танцювального мистецтва є хореографічна шоу-вистава. Лексема «шоу» свідчить про масовість продукту, його розважальний характер. Окрім цього, y шоу використовують найновітніші цифрові технології, софт-забезпечення, лазерно-художні та музичні інфразвукові техніки. Шоу – це своєрідний синтез різних жанрів та видів мистецтва. Міфо-денс-опера Василя Вовкуна «Оле (Олекса Довбуш)» у виконанні Національного академічного гуцульського ансамблю пісні й танцю «Гуцулія» як сучасна форма популяризації традиційної гуцульської танцювальної культури та як культурний національний продукт відповідає всім вимогам шоу. Вистава поєднала в собі різні жанри та види мистецтва. У ній гармонійно переплетені драма, танець, пісня. Таке незвичне поєднання підвищило інтерес споживача культурного продукту до драматичної дії вистави та додало їй популярності. Декорації, костюми, світлове забезпечення відповідають запитам сучасності. Хореоавтор на основі автентичного гуцульського фольклору створив сучасні танці та хореографічні композиції. Народно-сценічні танці органічно поєднуються із сучасною хореографією, вони насичені складною технікою та складним хореографічним текстом, що демонструє майстерність автора та артистів балету. На основі аналізу особливостей сценізації народного танцю нами сформульовано та охарактеризовано основні критерії, які повинні забезпечити актуальність сучасного хореографічного твору.
