Аннотации:
У статті досліджено внесок видатного українського прозаїка І. Нечуя-Левицького у вивчення вітчизняного хореографічного мистецтва, зокрема побутового бального танцю ХІХ століття в контексті утвердження національної ідентичності. Постаючи формою проведення дозвілля привілейованих прошарків українських міст, бальний танець у текстах І. Нечуя-Левицького підсвічує екзистенційні кризи в долях героїв. Доведено, що творчий метод українського прозаїка, його спостережливість виплекали концепцію танцю, яка за рівнем узагальнення не поступається результатам пізніших антропологічних досліджень. Запропоновано враховувати соціальний запит на несценічну танцювальну активність молоді і дорослих, ґрунтуючись на традиціях української хореографічної культури.
