Abstract:
Здійснюючи логіко-історичний огляд культурогенезу, можна помітити, що в перебігу останнього були різні епохи: як спокою, так і — великих потрясінь, що пронизували глибини суспільного життя, буття людини, її історичного мислення. Нині ми усвідомлюємо кризу, яка декілька століть поступово поглиблювалася й охоплювала світогляд суспільства та передусім його культуру. Як свідчать дослідження факторів сучасної культурології, найфундаментальнішою з них можна вважати дисбаланс між розвитком техногенних, цифрових засобів завоювання світу людиною та розвитком засобів посилення її влади над власним суспільним буттям, а отже, і засобів раціональної контрольованості технічного прогресу. В результаті в сучасній культурі спостерігається визначена диспропорція між технічною та етичною еволюцією людства, духовним розвитком і технічними досягненнями. У цьому відношенні цілком закономірно постає питання про потенційні шляхи подальшого розвитку культури, про те, якими мають бути принаймні принципові контури нової культурно-історичної ери, на порозі якої перебуває сучасна цивілізація, а також які зміни в бутті та свідомості людства і окремої людини будуть з погляду їх онтологічної доцільності.
