Abstract:
У дослідженнях останніх років українські науковці все частіше ставлять питання національної створедніості української культури в цілому і кінематгорафу в її межах. Особливої акутальності це питання набуло після 24 лютого 2022 року через потребу осмислення історії української культури крізь призму процесів деколонізації. Відтак, ми спостерігаємо відродження інтересу до образної, метафоричної мови українськго кіно другої половини 20 століття, що посилює нагальність переосмилення явища поетичного кіно на сучасному етапі. Українське поетичне кіно стало унікальним явищем не лише в українському, а й у світовому кінематографі. Поєднання у ньому глибокої символіки, метафоричного вираження та яскравої візуальної естетики дозволяє режисерові відобразити на екрані складні філософські та культурологічні українознавчі концепції. Наряду з аналізом спадщини режисерів українського поетичного кіна, аналіз творчих досягнень провідних операторів того періоду безперечно дозволяє поглибити зрозуміння специфіку явища поетичного кіна, а також відмітити його вплив на сучасних кінематографістів. Мета дослідження – проаналізувати становлення та розвиток української кінооператорської школи періоду поетичного кіно.
