Театр під час війни: місія зцілення суспільства й рефлексії дійсності

Abstract

Звернення до мистецтва театру формує світосприйняття через засвоєння його художньої мови. Тому для одних театр під час війни — це рефлексія, можливість відчути «причетність до болю країни», для інших — рятівний відпочинок і втеча від важкої реальності. У кризові моменти театр не «зникає», а навпаки, трансформується, адаптуючись до нових потреб й умов глядача. Складний період стає поштовхом для нового театру. Нинішні умови сприяють поштовху для культурного прориву та активного відродження театру,коли театр стає важливою платформою зцілення суспільства й затвердження української національної ідентичності.