Abstract:
Oдним із ключових викликів для актора є подолання психологічного бар’єру й вихід за межі звичного багатьом театральним митцям психологічного реалізму. Нереалістичний напрям театру йде у філософію дадаїзму та абстракціоністське мистецтво 1910–20-х рр. ХХ ст. Нереалістичні вистави часто використовують відеопроєкції, звукові ефекти, інтерактивні технології, що вимагає від актора вміння взаємодіяти з цими елементами. Структура таких п’єс здебільшого руйнує класичну драматургічну побудову: події можуть відбуватися поза логічною послідовністю, змінювати ракурси сприйняття, перетікати з реальності в ілюзію. Робота з нереалістичною драматургією вимагає від актора високого рівня технічної підготовки. Важливу роль в акторській діяльності тут відіграє володіння своїм тілом, пласти кою, ритмом, голосовою експресією, адже часто саме фізичне вираження стає основним носієм змісту. Нереалістична драматургія — це простір для творчого експерименту, глибокого дослідження пластики, голосу, простору й символу. Баланс між технічною майстерністю та природною виразністю — запорука успішного втілення образу в нереалістичному театрі.
