Abstract:
Тема дослідження є майже не вивченою, тому вона є актуальною і становить практичний науковий інтерес. Сучасна мистецька ситуація у світі характеризується протиборством двох контрастних тенденцій: активним впровадженням нових інтернаціональних форм і методів естетичної комунікації, з одного боку, а з іншого – прагнення зберегти оригінальну спадщину національних традицій. Взаємодія цих глобальних тенденцій в пісенно-музичній культурі України кінця ХХ – початку ХХІ ст. виразно про себе заявила. Українська пісенна творчість (пісні баладні, епічні, жартівливі, календарні, козацькі, ліричні, трудові та інші) відзначається великим різноманіттям. Пісні, високохудожні і в мелодії, і в слові, довершені за формою та змістом, пережили всі лихоліття минулого й донесли до сьогодення дорогоцінні скарби народного досвіду. Фольклор є глибинною основою духовної культури, завдяки якій відбувається зв’язок минулого із сучасним, зберігається спадкоємність поколінь, цілісність та ідентичність етносу. Як мистецький та історико-культурний феномен фольклор розвивається й оновлюється в різних взаємодіях та зв’язках. Креативний потенціал фольклору є невичерпним. В умовах сучасного, глобалізованого, швидко змінюваного й урбанізованого суспільства концепт «фольклоризм» може стати дієвим інструментом у розкритті взаємозв’язків високої і масової культури, а також у дослідженні закономірностей творчості народних, аматорських і професійних митців.
