Однією з історичних форм естетизму, що заслуговує на увагу, виступає неоромантизм в англійському мистецтві XIX ст. (У. Пейтер, О. Суінберн, О. Уайльд), який втілює дух романтизму в умовах все більшого впливу на духовне життя прагматизму, сцієнтизму і втрати поетичного начала в житті. Саме проблема духовних цінностей як вищого начала і цілі людського життя та недостатня увага до них в умовах сучасного їм суспільства з його прагматизмом та теоретизмом хвилювала митців. Вони вважали, що в суспільстві, де панує зло і зганьблена краса, треба насамперед збудити і виховати інтерес до краси, що допоможе відродити істинний зміст цінностей, втрачений людьми. По-новому осмислюється також проблемність духовних цінностей, наголошується на потребі напруження всіх душевних сил людини в їх осягненні, що властиво здійснити тільки мистецтву. Тому основний пафос неоромантизму - це захист інтересів мистецтва, відродження мистецтва в подоланні бездуховності, збагаченні та піднесенні людини.
