Для української діаспори значна частка питання ідентифікації традиційно пролягає в етнополітичній площині. Формування й реформування діаспори як етнічної групи залежало від високого ступеня згуртованості спільноти, для якої значною мірою як узагальнюючі риси виступали спільне минуле (історія особиста, сімейна, регіональна, національна), спільна етнокультурна спадщина, єдина батьківщина, мова й спільність релігії, традицій, обрядів тощо. Природно, наявність високого ступеня спільності виступала об'єктивним фактором ідентифікації українців у межах новообраного суспільства. Метою написання статті виступає потреба аналізу такого положення: в межах етнічних груп ідентифікації постає, перш за все, в культурному контексті, у зв'язку з необхідністю адаптації до об'єктивного співвідношення зовнішніх впливів та внутрішньої організації культурного змісту, що визначає як суб'єктивні, так і об'єктивні чинники ідентичності.
