Статтю присвячено розгляду проблеми зміни естетико-виховноїпарадигми на стику двох культурно-історичних епох - Просвітництва та романтизму. Автор доводить, що саме в цей період у теоретичній моделі естетичного виховання відбувається процес подолання "антропології проповідників" та запроваджується й осмилюється спосіб здійснення "практик себе".