У статті наголошено, що банківські кризи стають не тільки частими, а й дуже руйнівними за своїми наслідками. На думку авторів, такою кризою слід вважати серйозне погіршення здатності банків виконувати свої функції як фінансові посередники. Кількісно вона вимірюється такими показниками: високою часткою проблемних кредитів у кредитному портфелі (понад 10 %), масштабною націоналізацією банків та державною підтримкою їх ліквідності (обсяги допомоги перевищують 2 % ВВП), зростанням кількості неплатоспроможних банків. Підкреслено, що зусилля банківської спільноти та регуляторів мають бути спрямовані на превентивні заходи, котрі допоможуть, спостерігаючи за тривожними сигналами, запобігти кризі або принаймні пом’якшити її. До таких сигналів різні дослідники відносять показники кредитної активності, а також макроекономічні показники. Слід розмежовувати два типи індикаторів: такі, що сигналізують про наближення кризи, та ті, які характеризують її глибину й масштаб. Кризи 2008--2009 і 2014–2015 рр. в Україні відрізняються не лише передумовами, причинами, а й переплетінням із глобальними фінансовими потрясіннями. Відзначається синхронність коливання ВВП і кредитного портфеля, що вирізняє український банківський сектор з-поміж інших країн, тобто тривалість фінансового циклу практично відповідає тривалості економічного циклу. Обвал у 2014–2015 рр. виявився сильнішим, ніж у 2009 р. Індикатор цін на житло в Україні може використовуватися лише як додатковий, але не визначальний, сигнал про наближення кризи й такий, що може створювати шум, котрий заважає адекватному сприйняттю ринку. На переконання авторів, більш прийнятним є порівняння цін на житло та національного доходу на одну особу між країнами Європи, а також застосування агрегованого індексу для прогнозування кризи.
