Стосунки філософа й загалом інтелектуала зі світом, що його оточує, та поточними подіями завжди були одним з вирішальних чинників для конституювання та самовизначення філософської думки. Попри те, що в інтелектуальній історії чимало прикладів підкресленої індиферентності високочолих мислителів до «прози життя» і навіть демонстративного нехтування нею, від самого початку філософія стверджує себе як життєво значущу і відкриту для умів справу. Можна пригадати показовий казус з життя першого філософа Фалеса, переказаний Аристотелем. Той був висміяний за начебто безпомічність і непотрібність філософії у життєвих справах. І довів протилежне, зумівши завдяки своїм знанням передбачити великий врожай оливи та реалізувати сміливий «бізнес-проект», який приніс йому великі статки. «Так Фалес, — зазначає Аристотель, — довів, що філософ легко може збагатіти, але не в цьому полягає його мета». Не менш красномовні інші приклади з життя Фалеса, коли він ставав автором доленосних політичних проектів або ориґінальних інженерних знахідок, що також впливали на перебіг історичних подій. І річ тут не в тих чи тих особистостях мислителів. Сама філософія, наслідуючи як взірець давньогрецьких мудреців, народжується як спрямована до і на людей, відкрита до їх участі та небайдужа до їхніх доль справа.
