В історико-філософській царині, де неодмінною складовою є практика творення найрізноманітніших класифікацій, схем, «рубрикацій», розмежувань, диференціацій, існує, зокрема, й чимало випадків ретроспективного поділу творчості того чи того мислителя на певні періоди залежно від того, як змінювалися його пріоритети й акценти: скажімо, заведено говорити про два періоди — «докритичний» та «критичний» — в інтелектуальній спадщині Імануїла Канта, про дві фази мислення Оґюста Конта (відповідно, щодо «позитивної філософії» та «позитивної політики»), про «молодого» Маркса і Маркса періоду «Капіталу», про три стадії у творчості Фридриха Ніцше («романтико-песимістичний», «скептично-позитивістський» та «власне ніцшеанський»), про дві різні частини творчого доробку Людвіґа Вітґенштайна (періоду «Логіко-філософського трактату» та «Філософських досліджень») тощо. А проте, попри всі наявні відмінності, які вказують, очевидно, на специфіку будь-якого філософського пошуку (вона полягає в усвідомленні «скінченності, яка вимагає невпинного перевертання думки» [Гронден, 2011: с.15]), у кожному з названих і подібних випадків зберігається водночас певна тяглість, збереження якихось елементів попереднього досвіду і, що істотно, інтересу до однієї й тієї самої проблематики. Ключові слова: мова, дискурс, Дазайн, герменевтична феноменологія, розуміння, свідомість.
