Злам ХІХ—ХХ сторічь був відзначений як бурхливим розвитком наук, зокрема й гуманітарних, так і їхньою суттєвою методологічною кризою. Не буде помилкою стверджувати, що потенціал старих методологій було значною мірою вичерпано, що й дало підстави багатьом авторам твердити про «кризу європейських наук», ба й про «присмерк Єв ропи». Ця криза не була поверховою, спричиненою лише суспільними зрушеннями — навпаки, вона за торкувала найглибші основи всього європейсько го мислення та принципи побудови системи знань. Ішлося насамперед про те, завдяки чому наукові істини здатні набувати своєї значущості для людства, що саме становить підґрунтя їхньої смислової навантаженості. Феноменологічна програма Гусерля від початку була зорієнтована на те, щоб триматися достеменної «істини факту», не скочуючись при цьому ні у вульґарний матеріалізм, ні у поверховий суб’єктивізм. Обидві ці небезпеки він чітко усвідомлював, адже ці крайнощі загрожують або втратою специфічно людського смислу, або руйнуванням самої ідеї вірогідного знання, яка є принциповою засадою європейської науки. Виходячи з цього Гусерль висновує, що поточна інтелектуальна ситуація потребує принципово нової філософії, яка б ґрунтувалася на очевидних та універсальних засадах, завдяки чому могла би слугувати підмурком для інших галузей знання. Виходячи з цього він і започатковує свій проект трансцендентальної феноменології. Ключові слова: Его, особистість, ідентичність, темпоральність
