Особистісне життєконструювання розглянуто як практикування, що відбувається в діапазоні між повсякденністю, фоновою, стабілізаційною активністю і активністю перетворювальною, креативною, екстремальною. Показано, що фонові, повсякденні практики зумовлені насамперед культурними контекстами, а практики конструктивні, перетворювальні - контекстами індивідуальними. Серед стратегічних, спільних для різних соціальних мереж напрямів життєконструювання визначено конфігурування практик, зорієнтованих на самопобудову, побудову власного простору і освоєння часу життя особистості. Зазначено, що персональні практики спрямовані передусім на самоідентифікування, просторові - на освоєння комунікативних територій, а часові - на смилопородження відповідно до життєвого етапу.
