У статті зроблено спробу проаналізувати думки Миколи Вороного з приводу кризи бездуховної ідеології європейського мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ століть. Адже митець ставив собі за мету грунтовне різнобічне формування нового українського національного театру. Що являла собою тогочасна криза свідомості людства взагалі та європейського мистецтва зокрема, чи можливо було їх подолати і чи варто приставати на об'єктивістсько-раціоналістичне розуміння світу - саме в цьому намагалася розібратися автор статті. Проте на питання: чи потрібне мистецтво заради мистецтва, чи мистецтво має бути заангажованим - однозначної відповіді, напевно, немає.
