Пропоновану розвідку присвячено подорожі довкола столика — письмового столика, при якому, залежно від методу — чи то завдяки крутінню тарілки, чи то завдяки яким іншим пристосуванням — в уяві дослідника-театрознавця з’являються духи театрів. Природа цих марень визначається не лише намірами автора, а й очікуваннями публіки, що зібралася довкола столика. Здійснено спробу описати класичні й сучасні методи театрознавчого дослідження у зв’язку з методологією літературознавства і мистецтвознавства, простежити зміну аспектів дослідження, залежно від потреб сценічного мистецтва і суспільства.
Деякі з аналізованих пам’яток викликали в автора бажання створити до них, за словами Мейєрхольда, низку «смачних ремарок», інші — щоб не ображати ґречну господиню — проковтнути мовчки, із заплющеними очима. Всупереч авторському намірові, у цій вибірковості безперечно виявилося суб’єктивне
начало. Але інакше у театрі при столику й не буває.
