У статті зроблено спробу проаналізувати постать Миколи Вороного у вирі кризи бездуховної ідеології європейського мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. Адже митець мав на меті різнобічне формування нового українського національного театру. Автором статті досліджено проблеми тогочасної кризи свідомості людства взагалі та європейського мистецтва зокрема, чи можливо було їх подолати і чи варто приставати на об’єктивістсько-раціоналістичне розуміння світу. Проте однозначної відповіді на питання, чи потрібне мистецтво заради мистецтва, чи мистецтво має бути заангажованим, напевне, немає.
