Стаття присвячена аналізу взаємодії української народної хореографії Павла Вірського і музично-театрального мистецтва, яка виявляється у синтезі і взаємопроникненні. В ній плідно розвивається асаф'євська теорія симвонізму, яка застосовується до художніх творів музично-танцювальних жанрів, стильових і жанрових орієнтацій. Науковий пошук іде у напрямку дослідження нетипових композиційних закономірностей народно-хореографічного мистецтва, які виявляються у творчості всесвітньо відомого новатора-балетмейстера. В ньому він, як тонкий знавець музичної культури, творчо використовує елементи симфонізму під час розробки драматургії своїх хореографічних творів, плідно втілюючи у життя ідею жанрового синтезу. Акцентується увага на тому, що симфонізм як широкообсяжна і базова теорія музичного мислення відчутно стверджує свої позиції у театралізованих композиційних структурах народно-сценічної хореографії, сприяючи більш глтбокому розкриттю образності сценічних персонажів.
