В статті надається культурно-історична реконструкція формування стилю в XX столітті. Визначається, що нонконформізм як стадія стильової динаміки, виникає в контексті формотворення, коли культура або культурні практики досягають "квітучої складності", за К. Леонтьєвим. В нонконформізмі інтенції неповноти, незавершеності думки і надлишковість образних інновацій (синтез всіх стильових вртефактів) б'ють через край. Доводиться, що нонконфермізму властива модельна конфігурація відображення зовнішньої заданості, що завжди пов'язує мистецтво з нормами та зразками наслідування поведінки, а також іманентні реалії заперечення цих норм, що надає то дискурс, який фіксує потік змін, відкритості і незавершеності творчих інновацій.
