Філософія, философия, filozofia, philosophia ; Філософування ; Філософська думка
Кордоцентричність інтелектуальних сентенцій Якоба Нідельмана, релігієзнавця та професора Сан-Франциського державного університету, директора Центру з вивчення нових релігій у Берклі, спрямована на осмислення самої суті філософських ідей як таких, що вони одвічно бентежать розум і душу людини. Вся історія розвитку філософської думки репрезентує різні способи втілення та опису таких ідей, варто лише уважніше прислухатись до Р. Декарта, І. Канта, Л. Віттгенштайна і до себе самих для того, щоб побачити спільне.
Докладніше про призначення даної книги ми дізнаємось у другій частині, яка присвячена описам педагогічного досвіду викладання філософії підліткам та їхнім батькам. У цій частині книги автор ніби перевіряє істинність своїх думок на практиці, намагаючись окреслити визначальні властивості людської природи.
Відправним пунктом філософування для Нідельмана стає втрата здатності філософської ідеї до вдосконалення внутрішнього та зовнішнього світу індивіда через перетворення сучасним дискурсом ідей у концепції, і врешті, через занепад автентичної філософії у інтелектуальному просторі людини. Причиною блокування трансляції «великих ідей» він називає заміну Питань, які їх викликають, на Проблеми, які необхідно розв’язувати за допомоги утворення нових концептуальних конструкцій, часто пустих всередині.
Звертаючись до античної філософії як до першооснови, автор говорить про Сократа та його спосіб сприйняття світу як про запрошення кожного з нас до внутрішньої трансформації. Адже його допитливість – це постійне випробування уявлень про себе самого і про світ навколо, це спроба вийти за межі феноменального світу, даного нам у відчуттях. Нідельман називає Сократа «метафорою діяльного розуму», яка спрямовує визначення «людського».
Отже, покликання справжньої філософії полягає в тому, щоб допомагати людині пам’ятати вічні питання, бути готовою відверто зустріти їх драматичну силу та зважитись на пошуки відповідей. Пам’ятування, на думку Нідельмана, призводить до зростання в людині внутрішнього конфлікту: повторюваної та тривалої конфронтації усередині «я» поміж справжнім та ілюзорним. Трансформуюча сила такої діяльності дає поштовх до самоаналізу, який викликає несвідомі частини душі на контакт із свідомістю. Пам’ятування починається, власне, від такого стану внутрішнього поділу вздовж онтологічно фундаментальних ліній людської структури, де, з одного боку, – початковий, самостійний імпульс до буття, а з іншого боку, – численні психологічні функції та здібності, які призначені працювати з матеріальним світом навколо нас.
Визначальною ідеєю в історії філософії для Нідельмана є ідея існування справжнього світу, недоступного для звичайного знання та сприйняття. Кант, наприклад, називав його ноуменальним, Віттгенштайн, у свою чергу, намагався відділити два світи людини за допомогою людської мови, надаючи двом різним площинам буття ймення світу мовлення та світу тиші. Гайдеггер, натомість, створив нову повноту концепцій, у яких ілюзії про людське єство були представлені як звичайні аспекти життя, котрих не слід випускати з поля зору й приймати, не піддаючись на ілюзорні викривлення. Нідельман зауважує, що німецький філософ схожий на духовного метафізика, який оточує наш сухий та безплідний інтелект новою потужною спрямованістю до життя та космосу.
