Для нинішнього покоління дітей морозиво не є дивом. Та В. Кава у повісті "Ніколи не забудеться"(1987) згадує своє дитинство, коли ця солодкість була не всім дозволеною розкішшю. Запам’ятався йому випадок, коли він поділився морозивом з маленькою дівчинкою Зіною, яка лише дивилася стражденними очима на те диво, бо не мала за що його купити. Вона не могла повірити, що Толя та інші діти пропонують їй покуштувати морозива зі своїх скляночок.
"… Багато років спливло відтоді, багато забулося, завіялося густим задавненим туманом. А те перше морозиво ніколи не забудеться. І Зінині очі".
