У статті розглянуто унікальну богословську пам'ятку, яка репрезентує вкрай бідну літературну традицію XV ст., - розлоге послання, адресоване у 1476 р. папі Сіксту IV київським митрополитом Мисаїлом і групою церковних і світських достойників. Текст пам'ятки засвідчує відданість його авторів принципам Флорентійської унії (1439 р.) та їх прагнення гармонізувати міжконфесійні взаємини у Великому князівстві Литовському. Дискусія, щодо автентичності послання, уперше оприлюдненого митрополитом І. Потієм у1605р., тривала понад 400 років, а крапку в полеміці було поставлено тільки з віднайденням у 1970-1980-х рр. двох списків пам'ятки з 1520-х рр. Докладний текстологічний аналіз "Послання" дав змогу виявити нові, доволі несподівані аспекти закладеної вньому інформації - зв'язок із перекладацькою діяльністю так званих "пожидовлеиих", чиє київське коріння й досі піддається сумнівам у фаховій літературі.
