Нічого дивного, що ми любимо кіно. Це - ілюзія, пристрасть, спокуса пожити іншим життям. І, на думку критика Плахова, - легка та відносно безпечна форма наркоманії. Щодо вітчизняної "десятої музи", то любов ця мазохістська. Правдиве знущання з себе - рік у рік перейматися дистрофією національного кінематографу, присипати себе безбережними спічами, що більше личили б панахиді, проте ллються з високих трибун. Розмови на невдячну тему незмінно супроводжуються плачем за тим, що пішло ніби навіки. Щойнойдеться про українське кіно, як голоси зісковзують на глухий бас, очі потопають у сльозах. Ось і поштовх для створення стрічки в жанрі патріотичної мелодрами.