"О, Гутисько наше, як цвіт навесні", - лине пісня. Вслухаюся в дзвінкість голосів тутешніх виконавців, у зміст сільського гімну. Автор слів Михайло Михайлишин, як на мене, добрав досить вдале порівняння. Бо впродовж історії поселення, особливо радянської доби, здавалося, що відійде назавжди його краса, його життя. Та воно, попри владні холоди, знайшло все-таки сили, аби зацвісти неопалимою купиною - горіти-палати й не згорати.
