Індро Монтанеллі (1909–2001) – видатний діяч італійської культури, письменник, публіцист, історик. Він прожив надзвичайно цікаве та різноманітне життя: був рибалкою в Норвегії, фермером у Канаді, солдатом-повстанцем в Еритреї, викладав італійську в Естонії… Згодом став професійним журналістом, свідком і літописцем катастроф ХХ століття. Монтанеллі все життя вперто відстоював свої політичні та суспільні переконання, що часто не сходилися з думкою більшості. Як запеклий антикомуніст постраждав від куль «Червоних бригад», часто залишав редколегії газет, що підлаштовувались під політичний режим. «У мене нема господарів», – повторював журналіст-дисидент. Монтанеллі називають королем журналістики і віртуозом популяризації. Він створив яскраві репортажі про громадянську війну в Іспанії, радянсько-фінську війну, Другу світову, антикомуністичне повстання в Угорщині 1956 року.
«Історія греків» (1959) – одна з найвідоміших історичних праць Монтанеллі. Книгу неодноразово перевидавали і переклали на багато мов. Історія Монтанеллі, за його власним висловом, населена не пам’ятниками, а живими людьми. Навіть боги «приземлені» й «олюднені». Поряд із добре відомими історичними особами або тими, реальність яких можна припустити на основі переказів, історик змальовує два універсальні типи греків тої доби (чоловічий і жіночий), щоб допомогти зрозуміти побутовий колорит нації й епохи. Чудово переданий не тільки дух часу, а й національна ментальність, причому передана вона з суто італійським темпераментом, стилем, далеким від нудьги й помпезного академізму, сповненим сучасних зворотів і понять, а тому доступним для дітей і цікавим та захопливим для дорослих. Стилістику Монтанеллі добре відтворює влучна і багата мова перекладачів.
У своїй книзі Індро Монтанеллі порушує як традиційні для античної історії теми (географічний нарис, генезис нації, історія релігії, визначні особи політики, філософії, громадські діячі, культурне й мистецьке життя, знамениті битви, військові й торгові союзи, розвиток колоній, феномен полісу), а й нові або ті, які досі були маргінальними (банківська система і монетарна політика, містобудування в практично-господарському сенсі слова, фінансові махінації знаменитих полководців та особисті мотиви їх політичних демаршів). Старі теми опрацьовуються по-новому (так, іконостас корифеїв поезії та драми перетворюється на близьку сучасному розумінню мистецьку богему, олімпійські ігри виглядають як світський захід, а греко-перська війна ведеться не так на полі бою, як за столами переговорів, де розкриваються не тільки чесні та волелюбні, а й дріб’язкові та ниці думки вождів).
Історію Монтанеллі розуміє як розповідь, бесіду з читачем. Водночас автор не відходить від історичної правди й уникає перекручування фактів. Метою Монтанеллі як журналіста, що опрацьовує історичний матеріал, є виокремити контроверсійні епізоди, показати розмаїття точок зору, зберегти й увиразнити основу людських характерів у їх протистоянні, наблизити історичну епоху до сучасного світосприйняття, зацікавити читача новими й несподіваними деталями, розважити його яскравими характеристиками та іронічними випадами на адресу курйозних чи одіозних, на думку автора, постатей у тогочасному грецькому суспільстві.
