Порівнюються спектральні характеристики двох сонячних спалахів, 26 червня 1981 р. (бал 1В) та 16 червня 1989 р. (бал 2В), з яких перший розвивався без вибухової фази, а наступний - з такою фазою. На основі аналізу спектральних ліній з великими факторамиЛанде (g=1.7-3.0), в обох спалахах виявлено ослаблення на 150-200 Гс поздовжнього магнітного поля В|| після максимуму, а також ефект підсилення модуля магнітного поля в момент максимуму. Вивчення ліній з гранично малими факторами Ланде, зокрема ліній FeI 5434.5А (g=-0.014), показало, що існує достовірне розщеплення бісекторів в ядрах Стокових профілів І+-V [подано формулу], можливе лише при надпотужних (величиною кілька десятків кілогаусс) магнітних полях. Для спалаху 16 червня 1989 р. були знайдені й інші свідчення на користь таких полів: а) розщеплення емісійних піків в ядрах "немагнітних" ліній FeI 5434.5А та FeI 5123.7А, та б) непаралельність (локальні екстремуми) в розщепленні бісекторів І+-V [подано формулу] для сильної емісії в лініях водню. На користь реальності надпотужних полів свідчить про те, що найбільш достовірні прояви ефектів а) та б) просторово збігаються у картинній площині. Оскільки емісія водню формується в цілому вище, ніж емісія в лініях FeI, імовірно, що вертикальний масштаб відповідних локальних магнітних структур порядку 10 3 км. Деякі інші параметри утворень з надпотужними полями: горизонтальний масштаб приблизно 10 3 км, час існування 3-15хв, вертикальний градієнт поля 10 Гс/км. Існує тісна залежність величини розщеплення бісектроів в ядрі лінії FeI 5434.5А від інтенсивності спалахової емісії в центрі лінії На. Звідси випливає, що найбільш потужні магнітні поля найчастіше виникають у найбільш яскравих спалахових вузлах.
