Послуговуючись теорією М.М. Бахтіна про діалогізм як своєрідну рису творів, де зустрічаються поліфонічна взаємодія декількох різноманітних голосів, автори намагаються з"ясувати смислотворчу роль таких риторичних прийомів, як використання ілюзій, крилатих слів, іронії, що "заперечують" ідею само тотожності тексту, опосередковано вказують на його зв"язок із класичними взірцями культури. У розвідці зроблено спробу запропонувати метод "діалектичного перекладу" тих видів дискурсу, референційне поле і текстура яких вміщує інтертекстуальні елементи.
