Весь гуманітарний вчений світ відзначив 120-річчя видатного славіста, філософа, літературознавця, дослідження якого стали надбанням багатьох європейських народів. Та чомусь до України, де він народився і виріс, його наукова спадщина повертається надзвичайно повільно. Очевидно, й тому, що і в українській західній діаспорі вченого далеко не завжди розуміли і приймали за свого. Його величезний науковий спадок стояв якось ніби осібно, як, власне, і він сам протягом усього свого життя, хоч і був оточений багатьма учнями та колегами, але так і не здобув належних посад, становища, серйозного матеріального забезпечення. Дмитро Іванович уявляється мені своєрідним Дон Кіхотом від науки. Але ж саме такі люди часто становлять сіль і суть будь-якої справи. І в час, коли Україна стоїть на глибинному світоглядному зламі, ця сіль до прісної поверховості, меркантилізму, а часом навіть злочинної спекуляції ідеями, може додати такого змісту, що його навіть важко оцінити.
