У статті розглянуто особливості поезії Леоніда Талалая, зокрема його пейзажної лірики. Автор наголошує на насиченості картин природи історичними асоціаціями, що передає гостре відчуття часоплину та широку шкалу етичних переживань, переводить пейзажну деталь у психологічний та космічний виміри.
