Опис документа

This article provides an overview and comparative analysis of the rules and policies

adopted at national level in EU member states in order to implement the EU migration directives and other national rules relevant to the intra-EU mobility of third-country nationals. Specifically, it explores the national rules and procedures that apply to various specific categories of mobile third-country nationals, including those provided for within the EU migration directives. It also examines how these national rules and procedures differ from those applied to third-country nationals seeking to enter and stay in the EU member state for the first time, and from the national rules and procedures that apply to mobile EU citizens. The scope of mobility rights forthird-country nationals is contained by both the EU's migration directives and the national policies and legislation of individual EU Member State. The legal migration directives contain specific mobility provisions for the following categories of third-country nationals and their familieso third-country nationals who are long-term residents (Council Directive 2003/109/EC of 25 November 2003 concerning the status of third-country nationals who are long-term residents; third-country national holders of an EU Blue Card in one Member for highly qualified employment (Council Directive 2009/50/EC of 25 May 2009 on the conditions of entry and residence of third-country nationals for the purposes of highly qualified employment); o researchers (Council Directive 2005/71/EC of 12 October 2005 on a specific procedure for admitting third-country nationals for the purposes of scientific research); o students (Council Directive 2004/114/EC of 13 December 2004 on the conditions of admission of third-country nationals for the purposes of studies, pupil exchange, unremunerated training or voluntary service); o posted workers (Directive 96/71/EC of the European Parliament and of the Council of 16 December 1996 concerning the posting of workers in the framework of the provision of services). The EU migration directives that provide for mobility of third-country nationals, leave significant areas of discretion to Member States, and therefore to national laws in shaping mobility. Member States, acting legally, can and do limit or encourage such mobility, according to their national policies and priorities, thus creating differences in rules and practice across the Member States. Member States have applied a number of measures, legally allowed by the migration directives that can influence intra-EU mobility or the decision of third-country nationals already present in the EU to relocate to another Member State for the purpose of employment. Most notably, labour market restrictions under Member States' managed migration policies often apply equally to all third-country nationals, including those whose mobility rights are provided for in the EU acquis, thus representing barriers to the movements of these groups.

У статті дається огляд та порівняльний аналіз правил і стратегій, при-

йнятих на національному рівні державами-членами ЄС з метою реалізації директив ЄС щодо міграційних питань, та інші національні правила, які стосуються пересування всередині ЄС громадян третіх країн. Зокрема, досліджуються національні правила і процедури, які застосовуються до різних категорій мобільних громадян третіх країн, у тому числі ті, які передбачені в рамках директив ЄС з питань міграції. Крім того, статтею визначається, як ці національні правила і процедури відрізняються від тих, які застосовуються до громадян третіх країн, що прагнуть вперше в'їхати і залишитися в країні-члені ЄС, і національних правил і процедур, які застосовуються до громадян ЄС.

Обсяг прав громадян третіх країн щодо пересування містять як міграційні директиви ЄС, так і національна політика й законодавство кожної конкретної держави-члена ЄС. Директиви з міграційних питань включають конкретні положення щодо пересування наступних категорій громадян третіх країн та членів їхніх сімей: громадян третіх країн, які є довгостроковими резидентами (Директива Ради 2003/109/EC від 25 листопада 2003 року щодо статусу громадян третіх країн, які є довгостроковими резидентами); громадян третіх країн, які є власниками Блакитної Картки ЄС щодо висококваліфікованого працевлаштування (Директива Ради 2009/50/EC від 25 травня 2009 року щодо умов в'їзду та проживання громадян третіх країн з метою здійснення висококваліфікованого працевлаштування); дослідників (Директива Ради 2005/71/EC від 12 жовтня 2005 року щодо особливої процедури допуску громадян третіх країн з метою проведення наукових досліджень); студентів (Директива Ради 2004/114/EC від 13 грудня 2004 року про умови допуску громадян третіх країн з метою проведення наукових досліджень, здійснення учнівського обміну, проходження неоплачуваної професійної підготовки або добровільної служби); відрядників (Директива 96/71/EC Європейського Парламенту і Ради від 16 грудня 1996 року стосовно розміщення працівників в рамках надання послуг). Аналіз поточних положень законодавства ЄС передбачає, що при проживанні, строк якого перевищує три місяці, існує фундаментальна відмінність між правами щодо пересування громадян ЄС і правами мобільних громадян третіх країн, обсяг яких значно обмеженіший. Умови в'їзду та перебування мобільних громадян третіх країн і громадян третіх країн, які прибувають прямо з країни їхнього походження / іншої третьої країни на строк понад три місяці, є також менш сприятливими всупереч положенням, передбаченим acquis ЄС. Директиви ЄС з міграційних питань, регламентуючи пересування громадян третіх країн, залишають значні сфери компетенції державам-членам ЄС і тим самим національним правовим системам у формуванні змісту мобільності. Держави-члени ЄС в межах своєї компетенції можуть обмежити чи розширити рамки такої мобільності у відповідності із їхніми внутрішніми політиками і пріоритетами, створюючи таким чином відмінності у правилах і практиці її реалізації між державами-членами ЄС. Держави-члени ЄС використовують спектр передбачених директивами ЄС засобів, що можуть вплинути на пересування в межах ЄС, чи рішення громадян третіх країн, які вже

перебувають в ЄС, змінити державу-перебування з метою працевлаштування у ній. Зокрема, обмеження ринку праці, передбачені міграційними політиками держав-членів, часто застосовуються однаково до всіх громадян третіх країн, у тому числі тих, чиї права щодо пересування передбачені законодавством ЄС, і, таким чином, представляють перешкоди пересування цих груп.

В статье дается обзор и сравнительный анализ правил и стратегий, при-

нятых на национальном уровне государствами-членами ЕС с целью реализации директив ЕС по миграционным вопросам и другие национальные правила, касающиеся передвижения внутри ЕС граждан третьих стран. В частности, исследуются национальные правила и процедуры, которые применяются к различным категориям мобильных граждан третьих стран, в том числе те, которые предусмотрены в рамках директив ЕС по вопросам миграции. Кроме того в статье определяется, как эти национальные правила и процедуры отличаются от тех, которые применяется к гражданам третьих стран,

стремящихся впервые въехать и остаться в стране-члене ЕС, от национальных правил и процедур, которые применяются к гражданам ЕС.

Объем прав граждан третьих стран относительно передвижения содержат как миграционные директивы ЕС, так и национальная политика и законодательство каждого конкретного государства-члена ЕС. Директивы по миграционным вопросам включают конкретные положения относительно передвижения следующих категорий граждан третьих стран и членов их семей: o граждан третьих стран, которые являются долгосрочными резидентами (Ди-

ректива Совета 2003/109/EC от 25 ноября 2003 о статусе граждан третьих стран, которые являются долгосрочными резидентами); граждан третьих стран, которые являются владельцами Голубой Карты ЕС о возможности осуществления высококвалифицированного трудоустройства (Директива Совета 2009/50/EC от 25 мая 2009 года относительно условий въезда и проживания граждан третьих стран с целью осуществления высококвалифицированного трудоустройства);

o исследователей (Директива Совета 2005/71/EC от 12 октября 2005 года относительно особой процедуры допуска граждан третьих стран с целью проведения научных исследований); o студентов (Директива Совета 2004/114 EC от 13 декабря 2004 об условиях допуска граждан третьих стран с целью проведения научных исследований, осуществления ученического обмена, прохождения неоплачиваемой профессиональной подготовки или добровольной службы); o сдельщиков (Директива 96/71/EC Европейского Парламента и Совета от 16 декабря 1996 относительно размещения работников в рамках оказания услуг). Анализ текущего законодательства ЕС предусматривает, что при проживании, срок которого превышает три месяца, существует фундаментальное различие между правами относительно передвижения граждан ЕС и правами мобильных граждан третьих стран, объем которых значительно ограниченный. Условия въезда и пребывания мобильных граждан третьих стран и граждан третьих стран, прибывающих прямо из страны их происхождения / другой третьей страны на срок более трех месяцев, также являются менее благоприятными вопреки положениям, предусмотренным acquis ЕС. Директивы ЕС по миграционным вопросам, регламентируя передвижение граждан третьих стран, оставляют значительные сферы компетенции государствам-членам ЕС и тем самым национальным правовым системам в формировании содержания мобильности. Государства-члены ЕС в пределах своей компетенции могут ограничить или расширить рамки такой мобильности в соответствии с их внутренними политиками и приоритетами, создавая таким образом различия в правилах и практике ее реализации между государствами-членами ЕС. Государства-члены ЕС используют спектр предусмотренных директивами ЕС средств, которые могут повлиять на передвижение в пределах ЕС, или решения граждан третьих стран, которые уже находятся в ЕС, изменить государство-пребывание с целью трудоустройства в ней. В частности, ограничения рынка труда, предусмотренные миграционными политиками государств-членов, часто применяются одинаково ко всем гражданам третьих стран, в том числе к тем, чьи права на передвижение предусмотренные законодательством ЕС, и, таким образом, представляют препятствия передвижения этих групп.