зобов"язання, обязательства ; сімейне право, семейное право ; утримання, содержание
Дослідження присвячене проблемам сімейного права, зокрема визначенню
та правовому осмисленню правової природи зобов'язань з утримання. Автор аналізує аліментне зобов'язання батьків по відношенню до власних дітей, що є складовою батьківських відносин, асаме - в частині обов'язку батьків утримувати дітей. В статті досліджені важливі (в сенсі розуміння відносин утримання) питання сімейно-правової доктрини: момент виникнення обов'язку з утримання, поняття нужденності, відносний характер обов'язку з утримання дитини, взаємність і безоплатний характер відносин утримання, цільове призначення аліментів, субсидіарне застосування цивільно-правових норм. Враховано та проаналізовано праці таких знаних фахівців сімейно-правової науки як О. Й. Пергамент, М. Г. Масєвича, В. І. Кисіля, Т. А. Фадєєвої, Л.В. Афанасьєвої, З. В. Ромовської, Н. М. Єршової, О. Ю. Косової та ін. Закон забезпечує виконання обов'язку з утримання, зокрема у формі виплати аліментів, встановлюючи процесуальні особливості та пільгові умови.Правовідносини з утримання, що за своєю природою є майновими, між іншим, мають ознаки особистих відносин. Однак, їх особистий характер буде помилковим сприймати в тому сенсі, що притаманний особистим немайновим правам, на кшталт, права на виховання. Таким чином, автор дійшов висновку, що концепція права власності на аліменти, сформульована в чинному Сімейному кодексі України, не відрізняється послідовністю. Цивільним законодавством надано неповнолітнім широкі можливості, тому є дивною логіка, за якою неповнолітня дитина, що проживає з тим із батьків, на ім'я якого сплачуються аліменти, не набуває щодо них права власності. Встановлено, загальновизнаною у вітчизняній доктрині є неможливість припинення обов'язку з утримання (в сенсі остаточного припинення без поновлення в разі зміни обставин) за угодою сторін; зарубіжна практика виходить з того, що подібне припинення можливе тільки з настанням визначених законом обставин або за рішенням суду.
The research is devoted to issues of family law, in particular identifying and understanding the legal nature of the maintenance obligations. The author analyzes the maintenance obligations of parents with reference to their children, which is a component of parental relationships - namely the responsibilities of parents to support their children. The article explores the important (for understanding the relationship) on family law doctrine: the moment when the duty to maintain appers, the notion of need, the relative nature of the duty to maintain the child, reciprocity and grant nature of this relations, purpose of paying alimony, subsidiary application of civil law. Taken into account and analyzed the works of such well known researchers of family-legal science as O. Perhament, M. Masevich, T. Fadeyeva, L. Afanasyeva, Z. Romovskaya, N. Ershova, A. Kosova and others. The law provides for the implementation of the duty to maintain, in the form of alimony, establishing procedural features and preferential terms. Legal relations in general are property featured, at the same time having characteristics of personal relationships. However, their personal character will be mistakenly to understand in the sense as moral rights are. Thus, the author concludes that the concept of property rights to alimony, stated in the Family Code of Ukraine, have not been consistent. Civil law granted to minors wide opportunities by which, however, a dependant child does not acquire ownership rights over the payments, received by his parent as alimony. In domestic doctrine is established and recognized the impossibility of stopping the duty to maintain (in the sense of a final termination without updating in case of change circumstances) by agreement of the parties; foreign legal and judicial practice comes from the fact that such termination of child support is possible only with the onset of certain circumstances by law or by court decision.
Исследование посвящено проблемам семейного права, в частности опре-
делению и правовому осмыслению правовой природы обязательств по содержанию. Автор анализирует алиментные обязательства родителей по отношению к собственным детям, что является составной родительских отношений, а именно - в части обязанности родителей содержать детей. В статье исследованы важные (в смысле понимания отношений содержания) вопросы семейно-правовой доктрины: момент возникновения обязанности по содержанию, понятие нуждаемости, относительный характер обязанности по содержанию ребенка, взаимность и безвозмездный характер отношений содержания, целевое назначение алиментов, субсидиарное применение гражданско-правовых норм. Учтены и проанализированы работы таких известных специалистов семейно-правовой науки как О. И. Пергамент, М. Масевича, В. И. Кисиля, Т. А. Фадеевой, Л. В. Афанасьевой, З. В. Ромовской, Н. М. Ершовой, А. Ю. Косовой и др. Закон обеспечивает выполнение обязанности по содержанию, в форме выплаты алиментов, устанавливая процессуальные особенности и льготные условия. Правоотношения по содержанию, по своей природе являются имущественными, между тем, носят признаки личных отношений. Однако, их личный характер будет ошибочно воспринимать в том смысле, который присущ личным неимущественным правам, вроде, права на воспитание ребенка. Таким образом, автор приходит к выводу, что концепция права собственности на алименты, сформулированная в действующем Семейном кодексе Украины, не отличается последовательностью. Гражданским законодательством предоставлено несовершенно-106 Actual problems of international relations. Release 120 (part ІI). 2014 летним широкие возможности, поэтому удивительна логика, по которой несовершеннолетний ребенок, проживающий с тем из родителей, на имя которого выплачиваются алименты, не приобретает на них права собственности. алименты, не приобретает на них права собственности. Установлено, общепризнанной в отечественной доктрине является невозможность прекращения обязанности по содержанию (в смысле окончательного прекращения без возобновления в случае изменения обстоятельств) по соглашению сторон; зарубежная практика выходит из того, что подобное прекращение возможно только с наступлением определенных законом обстоятельств или по решению суда.
