В статті аналізується текстова актуалізація міфів про сходження у потойбіччя в романі Б. Вербера «Танатонавти». Звертаючись до фундуючої функції античної міфології, письменник конструює власну картину світу і робить свій інтерпретаційний вибір на корисьобразу Орфея (митця, філософа і містагога) та міфологічного сюжету про Орфея та Еврідіку для реалізації авторського бачення актуальних проблем сьогодення, пов’язаних з втратою людиною ціннісних орієнтирів, страхом смерті і потойбічної долі душі, спробами подолати і осягнути смерть. Звертаючись до олімпійського періоду міфотворчості автор прагне протиставити хаотичному сьогоденню гармонійний, структурований, патріархальний стрій античного міфу. Спираючись на інтертекстуальну компетенцію читача, Б. Вербер залучає його до співтворчості, коли подає власний варіант розв’язки міфологічного сюжету. В ній криється і споконвічний оптимізм людства, і потяг до сакралізації десакралізованого світу, і прагнення повернути чоловаз маргінесів суспільства.
