болгарська література, болгарская литература, българската литература ; письменники, писатели, pisarzy
Георгій Господинов є щасливим письменником. Його читають, він подобається широкій і різнорідній аудиторії. А ще кращим є те, що читацькі медитації формують довільний простір навколо його текстів, який дивує своєю гомогенністю. Ці спонтанні "критичні" реакції навіть стилістично начебто продовжують його літературу. Така задушевність була б підозрілою, якби вона не була породженою істотними, універсальними й актуальними кодами, закладеними в самих текстах. Я б визначила ці коди як емпатію і сенс - як емпатичний пошук сенсу. Думаю, що десь тут, а не в наполегливій рекламі, слід шукати причини сучасності письменницької роботи Георгія Господінова, а також його популярності. Його остання книга - "І все стало місяцем" включає розповіді різних часів, з різнимикомпозиційними рішеннями. Серед них є етюдні зразки успішно розказаної історії ("Перед готелем Болгарією", "Привиди", "Азбука жінок", "Six Degrees of Separation"). Є частини п'єси "Апокаліпсис приходить о 6 вечора". Відокремлюються монолітно структуровані й класично зворушливі твори ("Старий і море", "Батьківство"). Є й такі тексти, письмо яких переходить із книги в книгу - для мене вони особливо цінні ("Шукати Карлу в Лісабоні" , "Для Лори" , "Чай із вишень", "Фотографія", "Do not Disturb"). У цілому, "І все стало місяцем" спокушає мене визначити цей твір як резюме белетристичних стилістик Георгія Господінова. Основні теми моєї інтерпретації розвиваються у зв'язку з поняттям емпатії. Емпатія тут розглядається як дискурсивна техніка (специфічна для Господінова) і як механізм породження сенсу. Головний ракурс доповіді спрямований на те, яким чином зближення і злиття дискурсивних планів виробляє сенс співчуття, "відчування". Нагадаю, що емпатія є тематичним і сюжетним акцентом роману "Фізика туги", де вона розвиває сюжет у формі прямих перевтілень героя - він стає іншим і переживає буття іншого. В оповіданнях цей прийом набагато дискретніший. Тут він найчастіше виражається в максимальному наближенні автора до історії, яку він розповідає. Він не творить чудеса. Автор Господінова не стає Deus ex machina, між тим, він створює інтерпретації, які змінюють зміст - породжують несподіваний зміст. Зрозуміло, тут у фокусі й основний композиційний та тематичний мотив книги - Апокаліпсис, як масове і особисте становлення. Він розглядається у своєму специфічному зв'язку з писаним словом - у дусі постмодерної інтерпретації Господінова. Але головною темою доповіді залишається своєрідна "економіка надбань" його героїв, яка реалізується за допомогою "технічної" (дискурсивної) та емоційної емпатії оповідача з його текстав. Надбання героїв у творі "І все стало місяцем", напевно, вигадані, вони начебто витягнуті з захисного ресурсу людини як інтерпретуюча істота, як істота, що прагне сенсу - навіть якщо для цього знадобиться заплатити перетворенням життя на "історію".
Георгий Господинов является счастливым писателем. Его читают, он нравится широкой и разнородной аудитории. А что еще замечательнее - читательские медитации формируют произвольное, но удивляющее своей гомогенностью пространстсво вокруг его текстов - эти спонтанные "критические" реакции даже стилистически как будто продолжают его литературу. Такая задушевность была бы подозрительной, если бы она не была порожденной существенными, универсальными и актуальными кодами, заложенными в самих текстах. Я бы определила эти коды как эмпатию и смысл - как эмпатический поиск смысла. Думаю, что где-то здесь, а не в напористой рекламе, надо искать причины своевременности писательской работы Георгия Господинова, а также его популярности. Его последняя книга - "И все стало луной", включает рассказы разных времен, с разными композиционными решениями. Среди них есть этюдные образцы успешно рассказанной истории ("Перед гостиницей Болгарией", "Призраки", "Азбука женщин", "Six Degrees of Separation"). Есть части пьесы "Апокалипсис приходит в 6 вечера". Отделяются монолитно структурированные и классически трогающие произведения ("Старик и море", "Отцовство"). Есть и такие тексты, письмо которых переходит из книги в книгу - для меня они особенно ценны ("Искать Карлу в Лиссабоне", "Для Лоры", "Чай из вишен", "Фотография", "Do not Disturb"). В целом, "И все стало луной" искушает меня определить это произведение как резюме беллетристических стилистик Георгия Господинова. Основные темы моей интерпретации развиваются в связи с понятием эмпатии. Эмпатия здесь рассматривается как дискурсивная техника (специфическая для Господинова) и как механизм порождения смысла. Главный ракурс доклада направлен на то, как сближение и слияние дискурсивных планов производит смысл сочувствия, "чувствования". Напомню, что эмпатия является тематическим и сюжетным акцентом романа " Физика тоски ", где она развивает сюжет в форме прямых перевоплощений героя - он становится другим и переживает бытие другого. В рассказах этот прием намного дискретнее. Здесь он чаще всего выражается в максимальном приближении автора к истории, которую он рассказывает. Он не творит чудеса. Автор Господинова не является Deus ex machina, но он создает интерпретации, которые меняют смысл - порождают неожиданный смысл. Разумеется, здесь в фокусе и основной композиционный и тематический мотив книги - Апокалипсис, как массовое и личное становление. Он рассмотрен в своей специфической связи с писаным словом - в духе постмодерной интерпретации Господинова. Но главной темой доклада остается своеобразная "экономика приобретений" его героев, которая реализуется при помощи "технической" (дискурсивной) и эмоциональной эмпатии рассказывающего человека в его текстах. Приобретения героев в "И все стало луной", видимо, воображены, они как будто извлечены из защитного ресурса человека как интерпретирующее существо, как существо, жаждущее смысла - даже если для этого понадобится заплатить превращением жизни в "историю".
Georgy Gospodinov is a lucky writer. He is somehow right in his own time. His texts are read and liked by a wide and various audience. And what is even more remarkable, the readers' meditations on his texts form a free, but surprisingly homogeneous circle around them. These spontaneous "critical" reactions tend to continue his literature even in the terms of stylistics. Such coziness could have been suspicious, if it was not provoked by essential, universal and topical codes input in his very texts. I would define these codes as empathy and sense - as an empathic search for sense. His latest book - And Everything
Became Moon, includes short stories of different times and compositional decisions. Among them, there are etude samples for a successfully told story ("In front of Bulgaria Restaurant", "Ghosts", "An Alphabet of Women", "Meeting a Floral", "Six Degrees of Separation"). There are references to the play "Apocalypse comes at 6 pm". There are monolithically structured and classically touching works ("The Old Man and the Sea", "Fatherizing"). There are also texts involving into the stream of his writing, which passes from a book to a book, as if no matter in which of its incarnations we will catch it - to me, this texts are the most precious ones ("Looking for Carla in Lisbon", "For Lora", "Tea of Cherries", "A Photography", "Do not Disturb"). In general, "And Everything Became Moon" tempts me to define it as a summary of the belletristic stylistics of Georgi Gospodinov. The main topics of this interpretation develop in a relation with the concept of empathy. Here, empathy is investigated as a technique of discourse (which is specific for G. Gospodinov) and as a mechanism for creating meaning. The predominant foreshortening of the paper is aimed to reveal how the mutual approach and confluence of the discourse plans produce the meaning of empathy. I would remind that empathy appears as a thematic and subject-plot stress of the novel Physics of Sadness, where it generates the story through straight transformations of the character - he becomes either somebody else or lives the other person's life. In the short stories, this device is much more discrete. Here, it is most often expressed in the approach of the author to the story that he tells - in his hesitation about how close he should come to the story of the others, so that he "comforts" the subject plot, so that he slightly changes the destiny of the characters (an obviously postmodern dilemma). He does not make miracles. Gospodinov's author is not Deus ex machina, but he produces interpretations which change the meaning - which give life to a new, unexpected meaning. Of course, here in the focus is also the main compositional and thematic motive of the book - Apocalypse, as both a mass and a personal happening. It is observed in its specific connection to the written speech - in the spirit of Gospodinov's postmodern interpretation. But the very main topic of the paper remains the specific "economics of acquisition" of the characters, which fulfils itself with the help of the "technical" (discourse) and the emotional empathy of the story-teller in his texts. The characters' acquisitions in And Everything Became Moon are obviously imagined, they are in a way extracted from the defensive resource of the human as an interpreting being, as a being longing for sense - even if he has to pay for it by turning life into a story.
