У статті розглядається постмодерністське трактування міфу про Дон Жуана у двох арт- продуктах болгарської культури - в п'єсі Георгія Господінова "DJ" (2010 рік) та театральній виставі режисера Олександра Морфова "Дон Жуан" (2007 рік). Морфов і Господинов двома різними способами інтерпретують міф про севільського спокусника Дон Жуана і показують естетичне, філософське і навіть ідеологічне його тлумачення протягом століть, розкладають його сутність до зникнення позначенного, залишають тільки позначення, знаки. У статті аналізуються кілька ключових особливостей п'єси Господінова (вторинність художнього тексту, мовна гра, посттоталітарна антиутопія), які роблять її зразком постмодерністського напрямку в сучасній болгарській драматургії.
В статье рассматривается постмодернистская трактовка мифа о Дон Жуане, в двух арт-продуктах болгарской культуры - в пьесе Георгия Господинова "D.J."(2010) и театральном представлении режиссера Александра Морфова "Дон Жуан" (2007). Морфов и Господинов двумя разными способами интерпретируют миф о севильском обольстителе Дон Жуане и показывают эстетическое, философское и даже идеологическое его толкование на протяжении веков, разлагают его сущность до исчезновения обозначенного, оставляют только обозначения, знаки. В статье анализируются несколько ключевых особенностей пьесы Господинова (вторичность художественного текста, языковая игра, посттоталитарная антиутопия), которые делают её образцом постмодернистского направления в современной болгарской драматургии.
The article studies the postmodern treatment of the myth of Don Juan in two art products
of Bulgarian culture – Georgi Gospodinov’s drama “D. J.” (2010) and the theatrical of
the director Alexander Morfov “Don Juan” (2007). Morfov and Gospodinov treatthe
myth about the seducer from Seville Don Juan in two different ways, they show its different aesthetical, philosophical and even ideological interpretations through the
centuries, decompose its essence, until the signified disappears and only the signifiers, the signs remain. The article analyzes a few main features of Gospodinov’s play (the
secondariness of the literary text, the language game, the post-totalitarian dystopia),
which make of it a sample of the postmodern approach in contemporaryBulgarian
drama.
