Мета статті показати як проявляється модернізм у другій п"єсі П. Яворова "Як завмирає відлуння після грому" - взірця ранньої сучасної болгарської драми. Основний інструмент, який ми використовуємо в нашому дослідженні - це моделювання персонажів у п"єсіта розшифрування сучасних механізмів, закладених у їх конструюванні та реконструюванні. Простежується психоаналітичний експеримент у п"єсі Яворова в контексті пошуків його сучасників Ібсена та Стріндберґа - досліджується фрагментарність сучасного індивіда, формування його ідентичності для того, щоб показати неминучий розпад цінностей старого сімейного стереотипу. Яворов розглядає рольовий статус персонажів, їх роздвоєння та викликані цим травми. В результаті дисекції Ази у чистову вигляді відкриваємо мотив відчуження, який повністю заповнює реакції героїв. Специфічною особливістю яворовського методу є звільнення персонажа від зв"язку із соціумом та відмова від соціальної детермінованості. Драматургічний фокус направлено у психологічні нетрі Ази та у болісні протиріччя, в яких вона живе. Мотив відчуження розростається й розповсюджується на драматургічний простір як повна емансипація персонажа від середи та стану і поворот конкретних топосів до більш універсальної середи з більш європейським присмаком. У дослідженні акцентується увага на більш складній техніці створення персонажів, які одночасно функціонують як протагоністи та антагоністи, а також на інтертекстуальному діалозі зі сучасною західноєвропейською драмою. Яворов свідомо змінює ібсенівську модель аналітичної композиції, відкриваючи нові можливості для сучасного самовизначення своїх героїв. Цілісний аналіз показує, що фінал п"єси ламає характерну для модерніста Яворова травматичну суб'єктивістичну модель і головні персонажі присвячують себе надособистісній ідеї, пов"язують себе з такими метафізичними величинами як Бог та служіння іншим. У своїй останній п"єсі відомий болгарський модерніст П. Яворов переконливо показує, що з легкістю володіє інструментами сучасного драматургічного викладу і піднімає болгарську драму на рівень, сумірний з досягненнями російської та західноєвропейської ранньої сучасної драми.
Цель статьи показать как проявляется модернизм во второй пьесе П. Яворова "Как замирает эхо после грома" - образца ранней современной болгарской драмы. Основной инструмент, которыт мыг используем в нашем исследовании - это моделирование персонажей в пьесе и расшифровка современных механизмов, заложенные в их конструировании и реконструировании. Прослеживается психоаналитический эксперимент в пьесе Яворова в контексте поисков его современников Ибсена и Стриндберга - исследуется фрагментарность современного индивида, формирование его идентичности для того, чтобы показать неизбежный распад ценностей старого семейного стереотипа. Яворов рассматривает ролевой статус персонажей, их раздвоение и вызванные этим травмы. В результате диссекции Азы! в чистом виде открыгваем мотив отчуждения, которыт полностью заполняет реакции героев. Специфичной особенностью яворовского метода является освобождение персонажа от связи с социумом и отказ от социальной детерминированности. Драматургический фокус направлен к психологическим дебрям Азы и мучительным противоречиям, в которых она живет. Мотив отчуждения разрастается и распространяется на драматургическое пространство как полная эмансипация персонажа от среды и сословия и поворот конкретных топосов к более универсальной среде с более европейским привкусом. В исследование акцентируется внимание на более сложной технике создания персонажей, которые одновременно функционируют как протагонисты и антагонисты, а также на интертекстуальном диалоге с современной западноевропейской драмой. Яворов сознательно изменяет ибсеновскую модель аналитической композиции, открывая новые возможности для современного самоопределения своих героев. Целостный анализ показывает, что финал пьесы ломает характерную для модерниста Яворова травматическую субъективистическую модель и главныге персонажи посвягщают себя некоей надличностной идее, связывают себя с такими метафизическими величинами как Бог и служение другим. В своей последней пьесе известный болгарский модернист П. Яворов убедительно показывает, что с легкостью владеет инструментами современного драматургического изложения и поднимает болгарскую драму на уровень, соизмеримый с достижениями русской и западноевропейской ранней современной драмы.
The aim of this article is to display how modernity happens in the second Yavorov's play "When Lightning has struck, how Echo dies away" as a pattern of early modern Bulgarian drama. The main instrument we use is the modeling of characters in the play as well as the articulation of modern mechanisms set in their construction and reconstruction. The psychoanalytical experiment in the play by Yavorov is studied in the context of the dramas by his contemporaries Ibsen and Strindberg through the analysis of the fragmentariness of the modern individual and the formation of its identity in order to reveal the inevitable disintegration of the values of the former family stereotype. Yavorov emphasizes on the role status of characters, their split personality and the traumas caused by this process. As a result of the dissections of the ego in its purest form the motive of alienation fully covering the reactions of the characters is established. A specific particularity of Yavorov's method is the liberation of the character from its relation with society and rejection of social conditioning. The dramaturgical task is focused on the inaccessible sides of the ego and the painful contradictions it lives in. The paper pays attention to the more complicated technique of construction of the characters functioning at the same time as protagonists and antagonists and emphasizes on the intertextual dialog with the modern West European drama. Yavorov consciously changes the Ibsen model of analytical composition opening new possibilities for modern self-determination of his characters. The thorough study confirms that the end of the play breaks the traumatic subjective model typical of Yavorov as a modern author. The main characters turn to a transpersonal cause, head for metaphysical values such as God and working for other people. In his last play the prominent Bulgarian modernist Yavorov convincingly displays the use to perfection of the instruments of the modern dramaturgical expression and raises Bulgarian drama to a level commensurable with the achievements of the Russian and West European early modern drama.
