Опис документа

У статті простежується перекладацька традиція переспівів-адаптацій, що була притаманна українській літературі на етапі її становлення у XVIII-XIX століттях. Досліджуються лексико-стилістичні засоби творення пародійності у класичних романах "Дон Кіхот" і"Ґарґантюа та Пантаґрюель". Розглядається залучення перекладачами народних сміхових традицій української культури, які сприяли створенню функціонально адекватних цільових текстів.

The article outlines the evolution of the translation tradition of burlesque and travesty adaptatins viewed as inherent to Ukrainian literature in its formative stages (18th and 19th centuries). The strategy of domestication was examined regarding the degree to which translators make a text conform to the target culture. Parody, which in the case of some earlier adaptations could be considered a synonym of translation, in the 20th century evolved into a literary genre requiring a faithful rendering in translation. Lexico-stylistic means of creating 'intra-' and 'intertextual' parody in classic novels 'Don Quixote' and 'Gargantua and Pantagruel' are analyzed. Translators' skilful use of folk humour tradition characteristic of the Ukrainian identity contributed to achieving functional adequacy of the target text. The article discusses the impact of the 'baroque' school within Ukrainian literary translation, which proved particularly appropriate for reproducing parodic texts.

В статье рассматривается переводческая традиция переложений-адаптаций, характерная для украинской литературы на этапе ее становления в XVIII-XIX веках. Анализируются лексико-стилистические средства достижения пародийности в классических романах "Дон Кихот" и "Гаргантюа и Пантагрюэль". Мастерское использование переводчиками народных смеховых традиций украинской культуры представляется особенно эффективным для создания функционально адекватных текстов перевода.