Стаття присвячена розгляду засобів театралізації оповіді в романі Г.Т. Бальєстера «Дон Хуан». Предметом уваги в статті стають різноманітні форми
оприявнення «сервантизму», а саме: «гра», «принцип достатньої реальності»
та «авторефлексивність тексту». Використання зазначених принципів організації оповідного тексту демонструє гармонійне поєднання художнього втілення в іспанській інтелектуальній прозі другої половини ХХ століття концепції театральності як невід’ємного чинника постмодерністського світосприйняття
з наслідуванням національної літературної традиції, зокрема сервантесівської
моделі роману.
Статья посвящена рассмотрению способов театрализации повествования в романе Г.Т. Бальестера «Дон Хуан». Предметом исследования становится актуализацияв романе Бальестера различных форм «сервантизма», таких как «игра», «принцип достаточной реальности» и «авторефлексивность текста». Использование указанных принципов организации повествовательного текста демонстрирует гармоническое сочетание художественного воплощения в интеллектуальной испанской прозе второй половины ХХ века концепции театральности как неотъемлемого фактора постмодернистского мировосприятия с подражанием национальной литературной традиции, в частности сервантесовской модели романа.
This article proposes the analysis of the theatricalization strategies of the narrative
technique in G. T. Ballester novel ‘Don Juan’, emphasizing the use of the different forms
of “cervantism” as play concept, “sufficient reality principle” and textual autoreflexivity.
Application of the mentioned principles of organization of the narrative text specifies the
Spanish postmodernist fiction as the balanced combination of the artistic realization of the
concept of theatricality as the integral part of the postmodern mentality with the imitation
of the national literary tradition, particularly Cervantes type of novel.
