Читацька публіка має коротку пам'ять, і це спільний кошмар видавців і письменників. Аби підтримувати купівельний попит на близьких до бестселерного рівня авторів і не дати їхній популярності захолонути нижче від прибуткової риски, перші мусять пресингувати других: давай-давай! Літератори першої лінії натомість усіляко боронять своє право (чи таки обов'язок?) не користуватися штучними ароматизаторами-емульгаторами замість природного і часом тривалого зброджування думок-текстів. Але й вони змушені реагувати на забудькуватість авдиторії, для чого світовий літпроцес виробив підтримувальну дієту: поки пишеться нове — передруковується старе зі зміненими палітурками і передмовами; публікуються досі не відомі загалові тексти з учнівської шухляди, поєднані підоднією обкладинкою з парою-трійкою свіжих малоформатних оповідань/есеїв; спеціально готуються книжки-розмови, як-от помітне торішнє видання "Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською" (К.: Комора). Серед українських письменників найфаховіше й найефективніше користається з цього промопублікаторського рецепта саме Оксана Забужко.
