У статті розглянуто два сонети російського та українського авторів другої половини ХХ століття, що побудовані як іронічні твори. Розглянуто їх відповідність нормам канонічного сонета, а також авторські відхилення від канону у формі та змісті твору. Підкреслено, що тематично-проблемний аспект жанру зберігається, проте підсилюється іронічне, тобто двозначне, його потрактування. Іронія часто виникає саме завдяки невідповідності змісту і форми (мови, стилю, пунктуації, віршування) текстів.
В статье рассмотрены два сонета русского и украинского авторов второй половины ХХ века, которые построены как ироничные произведения. Рассмотрено их соответствие нормам канонического сонета, а также авторские отступления от канона в форме и содержании произведения. Подчеркнуто, что тематически-проблемный аспект жанра сохраняется, хотя усиливается ироническая, то есть двупланная, его трактовка. Ирония часто возникает именно благодаря несовпадению содержания и формы (языка, стиля, пунктуации, стихосложения) текстов.
The article deals with two sonnets by Russian and Ukrainian writers from the second half of the twentieth century, that are constructed as the ironic ones. Their adequacies to the norms of sonnet canon and the authors' digression from the canon are analyzed. It is emphasized that the subject and problem of the genre are still present, although the ironic interpretation is intensifi ed. Irony often occurs precisely because of the mismatch of form and content (language, style, punctuation, prosody).
