У цій статті аналізується метафізична концепція Ібн-Арабі, одного з визначних містиків і метафізиків ісламського світу. Автор розглядає оприявнення божественної дійсності, як його розумів Ібн-Арабі, по-перше, як божественне самооприявнення божественної єдності й унікальності; по-друге, він показує божественне оприявнення назовні як процес творення світу й людини і зрештою акцентує увагу на тих моментах у вченні арабського мислителя, де обґрунтовується думка про трансцендентну єдність усіх релігій.
