Чи усвідомлять "русскоязычные" свою вину за війну Росії проти України?! Впродовж кількох місяців автор ставить це запитання співбесідникам. Яка реакція? Заперечення: "Не усвідомлять!" Обурення: "Як смієте ображати російськомовних патріотів України?" Роздратування: "Російськомовні українці та й окремі росіяни воюють за незалежність України?!" Розгубленість: "Хіба ми винні, що російські солдати загарбали частину відвічних українських земель?!" Присуд: "Вы оголтелый украинский буржуазный националист". Здивування: "А чи треба загострювати це питання? Якою мовою говорять — не так і важливо". Психологічний вибух: "Що ж це за Українська Держава без Української Мови? Українська мова в Україні повинна функціонувати в усіх сферах життя!" Для українців, як для будь-якої іншої нації, мова — це дім життєдайного буття, духовний, світоглядний, націєтворчий корінь. Цілеспрямовано нав'язувана теза, мовляв, "какая разница, на каком языке говорить, — был бы человек хороший", в умовах України цинічно фальшива і є формоюнинішнього повзучого, так званого м'якого російщення, яке підступно висмоктує з українців національну сутність, культивує російську імперську свідомість, підступно вкорінює думку про нефункціональність української мови. Ігнорування комунікативної функції мови неминуче спричиняє знищення не менш важливих інших її функцій: ідентифікаційної, експресивної, гносеологічної, мислетворчої, естетичної, культуроносної, номінативної тощо. Тобто всебічне функціонування української мови в усіх державних і суспільних інституціях є питанням життя або смерті української нації, національної держави, української України.
