вища освіта в Україні, высшее образование в Украине ; захист дисертації, защита диссертации ; наука в Україні, наука в Украине ; плагіат, плагиат ; Т.М. Наука в Україні ; Т.М. Вища освіта в Україні (історія та сьогодення) ; Н.В. Київський університет
"Інституційними гравцями, які покликані встановлювати для запобігання плагіату правила і контролювати їх дотримання, зокрема у сфері вищої освіти, є Міністерство освіти і науки України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО),ректори, головні редактори наукових видань, колегіальні органи - спеціалізовані вчені ради, вчені ради вишів. Факт позбавлення ступеня є підставою для застосування покарання до спецради та її членів. Очевидно, що спецрадам невигідно визнавати свої помилки через конфлікт інтересів. Найбільш резонансною стала "справа Артамонової". Справа мала гучний розголос завдяки об'єднанню зусиль вчених різних країн і високопрофесійному супроводу в суді, який встановив вину плагіаторки. МОН позбавило Артамонову наукового ступеня, проте людей, які безпосередньо причетні до цього міжнародного скандалу, і досі не притягнуто до відповідальності. Так, керівництво КНУ ім. Тараса Шевченка дозволило, всупереч чинному законодавству України, функціонувати спеціалізованій раді,в якій захищалася пані Артамонова і яку, до речі, беззмінно й досі очолює її науковий консультант пан Іванов. Не притягнуто до відповідальності й опонентів Артамонової, двоє з яких працюють в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Ніхто з представників науково-методичної комісії з соціальних комунікацій, яку очолює директор Інституту журналістики В. Різун, не дав відповідної оцінки "науковій" діяльності І. Артамонової та позиції її захисників.
Панацеєю видавалася ідея створення Національного агентства із забезпечення якості освіти - незалежного органу, зокрема, з контролю доброчесності. Особливо з урахуванням результатів виборів до НАЗЯВО, куди, крім люстрованих В. Бондаренка і Ю. Дудника, потрапили недоброчесні С. Вижва і О. Волосовець. С. Вижва особисто в плагіаті не помічений. Проте він, перебуваючи на посаді проректора з наукової роботи КНУ ім. Тараса Шевченка, протягом п'яти років, незважаючи на численні звернення, "не бачив" плагіату у "справі Артамонової", не зміг (або не схотів) організувати належну фахову перевірку її дисертаційних матеріалів на плагіат. А після рішення МОН позбавити фігурантку ступеня так і не притягнув до відповідальності безпосередньо винних суб'єктів. Зрозуміло, що після такої публічної, демонстративно заявленої свідомо недоброчесної позиції пан Вижва не може бути членом НАЗЯВО. Марно сподіватися, що МОН, НАЗЯВО, ректори з адміністративними кланами покладуть край плагіату, якщо вони не здатні адекватно відреагувати на проблему, запропонувати власну візію, неухильно втілювати її, подавати приклад вчинками."
